varjag_2007 (varjag_2007) wrote,
varjag_2007
varjag_2007

Випадок на львівській залізниці

(маленька поема)
                      «Під час останньої хвилі мобілізації
                        на Західній Україні спостерігалося  
                         масове працевлаштування
                         місцевих жителів у Європі».
                                        З одної доповіді.
                           
                              Прощавайте, ждіте волі,—
                              гей, на коні, всі у путь!
                                                Павло Тичина.
  1.
Від вокзалу Міста Лева
       Від’їжджав наш друг Степан.
  Проводжали вуйко Левко,
Тітка Стефа, кум Роман,
Рідні з Калуша і Стрия.
Повно ящиків, валіз…
              Наш Степан себе не стримав –
         Мокрим був від вдячних сліз.
І хоч їхав не в палаци,
           Шлях складний був перед ним
    (Працювати у громадськім
Туалеті міста Рим)
Та думки були високі,
    І, вклонившись навсебіч,
   Поки ще не рушив потяг,
Він таку сказав нам річ.
  2.
      – Прощавайте, друзі й рідні!
Україно, прощавай!
     Все, що міг, зробив я гідно,
      Бо люблю наш милий край.
       Першим був я на майданах,
   Задля щастя, віз та прав.
     І підтвердять вам кияни –
      Краще всіх співав, стрибав.
І додам не для параду,
(Ми тут всі одна сім’я)
Нову Раду, нову владу
Україні дав і я.
         Їду! Весь віддавши борг свій,
 Скромно, без уваги ЗМІ.
 Ви ж закінчити реформи
Намагайтесь тут самі.
    Та й лишилось небагато,
 Уряд в нас немов маяк,
Я ж повинен відбувати,
Рим без мене аж ніяк.
Так, іще попереджаю,
  Не проста чека вас путь:
    Бідність, голод, неврожаї,
  Може, де-кого приб’ють.
        Це нормально і природньо,
    Не бува прогрес без криз.
       Та хоч в дупі, хоч в безодні,
Не втрачайте оптимізм!
Аж у Римі чути хочу
Звідси радісних пісень!
    Наша сила – ця співочість,
       Український наш жень-шень!
         Зупинивсь на хвильку Стьопа:
   – Ніби все. Простіть мене…
Потім в лоба себе хлопа,
 –       Тю! Забув про головне!

  3.
– Окрім успіхів у праці,
Я бажаю, дав би бог,
 Гарних вам мобілізацій
І військових перемог.
Ворогів у нас без міри,
Не здолати їх то гріх,
Як приїду, перевірю,
Чи здолали ви усіх.
           Сам на фронт я йти не можу,
        В мене інша славна роль –
   Як народ наш переможе,
   Я з’явлюсь. Не як король
  Чи герой якийсь пихатий
(Тут амбіції малі).
Як не буде супостата
На оновленій землі,
       В когось брата вже не буде,
В когось сина. Отоді
    Із «європ», мов білі люди,
Повернемось – молоді,
    Файні, модні, як з картини,
А не як сибірське чмо.
І любити Україну
 Всіх живих тут навчимо.
  Ну, а хто? Не одесити ж!
 Схід не виведе з пітьми.
Ні, панове, маєм вчити
Українців тільки ми!
Знають в світі це і вдома
    (Інший, в справу цю не лізь)
              Справжня тільки в нас свідомість,
Чистий в нас патріотизм.
А як, вибачте на слові,
Замутять новий Майдан,
В Київ їхать знов готові,
       Знають там наш прейскурант.
Тут Степан до Левка-вуя
    Кинувсь: – Хай все буде гут!
Та не вийшло поцілуя.
Неприємне вийшло тут.
  4.
Раптом родичі та рідні,
Тітка Стефа, кум Роман,
Якось глянули огидно,
         В них змінивсь психічний стан.
Замахали їхні руки,
Червоніло в них лице,
   Закричали (не для друку,
Цитувать не може це).
             Найпристойніше – «придурок»,
  А в загальних рисах так:
      – Забирайся звідси, шкура!
Із багном старий баняк!
Миєш панські унітази?
       Мовчки мий, і щоб нам цить!
Бо дістала ця зараза,
  Коли кожне падло вчить!
Не твоє свиняче діло,
Вчителів тут, як лайна!
         Їдь! Щоб менше тут смерділо,
       Хочеш, в Рим, а хочеш, на…
  5.
             Бідний, бідний друг наш Стьопа!
      Із гірким «За що?», «Чому?»
Він поїхав до Європи.
Було боляче йому.
   Але й там він щохвилини,
      Серед всіх важливих справ,
Так за долю України
Вболівав! Переживав!
   Візьме пива та попкорну,
І в кафе, десь у кутку
   План загальної реформи
Розробля Яценюку.
         Потім лист окремий – плани,
Вимага не гаять час…
Мої любі галичани!
 Є «степани» серед вас.
 Є такі, ну, що поробиш!
Ваша гордість отака,
    Місіанство – це хвороба,
Неприємна і важка.
  І хоч десь уже сміються,
Ви свою верзете муть.
Може, «ліки революцій»
 Вас до тями приведуть?
    Або уряд вправить мозок,
 Вас позбавивши харчів?
А як ні, то є загроза –
        Сам Господь, мов грім вночі,
  Вдарить кожного у лоба,
        Як в твердий, у мідний чан…
   В серці біль моїм, жалоба
До окремих галичан.
       Ну, отямтесь! Щоб з Європи
     Нам не чути панських слів,
           Що в нас край дурних холопів,
    Гордовпертих, мов козлів.

Ян ТАКСЮР

Tags: галиция, майдаун, пост-майдан, юмор
Subscribe
promo varjag_2007 september 14, 2015 14:01 71
Buy for 300 tokens
Вы все знаете, что все годы существования моего блога мой заработок не был связан с ЖЖ. Т.е. я не была связана и не имела никаких обязательств материального характера ни перед какими политическими силами и различными группами, кроме дружеских уз и благодарности знакомым и незнакомым френдам,…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 3 comments