varjag_2007 (varjag_2007) wrote,
varjag_2007
varjag_2007

ОУН и подготовка к началу войны против СССР

В мемуарах члена ПУН Зиновия КНЫША "Б'є дванадцята (спогади й матеріяли до діяння ОУН напередодні німецько-московської війни 1941 року)" есть интересные воспоминания о роли членов ОУН в подготовке к вторжению в СССР и службе их в Вермахте.

"Над усіми залягла атмосфера вичікування. Кожної ночі лягав я спати з думкою - ану ж цеї ночі почнеться? А тут ще стільки треба зробити!

Найперше об'їхав я цілий наш терен для перевірки настроїв і біжучої організаційної праці. Вдаряло в очі, що люди помітно менше зайняті були боротьбою з бандерівством, куди більше уваги забірала їм підготова до близьких сподіваних воєнних дій на сході. Мабуть те саме було й у бандерівців і так на кілька тижнів перед війною кожна сторона зайнялася своїми ділами...
...
Мені хотілося достати якийсь папірець, щоб дав можність вільніше порушатися по Словаччині і тут мені став помічним інший наш член, Сидір Новаківський, що вчителював у далекому селі. В нього склалися добрі взаємини з комендантом німецької кордонної станиці, що з нудів запивався до безтями при всякій нагоді. Відвідали ми обидва того коменданта, що дало йому нагоду розвіяти трохи нудьгу, і коли ми виходили звідти, в кишені в мене було посвідчення, що я в важній німецькій справі їду на другий бік до містечка Гуменного, може прийдеться мені відвідати ще й інші місцевості, прохається словацьку владу не робити мені перешкод та бути помічною. З тим документом міг я вигідно й безпечно перейти границю в любому місці. Пішов я вночі "на зелено", щоб не розманіжувати себе і звикати до невигод, а при тій нагоді потащили ми "контрабанду" на обмін зо словаками. Не цікавили їх ані польські золоті ані німецькі марки, жодного товару з польської сторони не потребували, самі свого мали вдостач, а нам потрібно корон і як тут до біса їх роздобути? Нарешті знайшли ми щось, чого і словакам було потрібно - спориш. Це чорні великі зерна в кoлoсках жита, до чогось їх уживають в аптеках, отрую якусь роблять. На долах по селах збирали цей спориш для ОУН, транспортували через Сянік і Команчу на словацький бік і там продавали в аптеках. Ніхто не знав йому ціни і була в нас свідомість, що словаки немилосердно нас обманюють, з чим ми хоч-не-хоч мусіли погодитися і потішалися, що ще й нам прийде колись час відплати (интересно, что впоследствии наркоторговлю для пополнения бюджета точно так же исполозовала ЦРУ)...
...
Всі націоналістичні кадри, підготовлені психічно до тяжких своїх завдань на випадок війни, жили в стані постійного маршового поготів'я...<...> Скрізь одне й те саме: привітання, знайомство, звіти з проробленої праці за останній рік, з підготови до походу на Схід, запитати про майбутнє...<...>Лишається тільки ждати сиґналу. А поки він прийшов, я мав повні руки роботи кожного дня з відправою людей на граничні пункти. Гайвас побував у кожному осередку і разом з Іваном Мициком перевів селекцію наших кадрів: хто має іти до краю вже, хто ждати на границі, щоб рівночасно з розгортанням воєнних дій пробиватися в призначені для них околиці, а хто піде гуртом разом з трьома оперативними групами...<...>Кожного треба забезпечити зброєю і грішми. Лихий його знає, які гроші німці там випустять, вони в кожній країні зміняли валюту, затримуючи тільки її давну назву. Для військових потреб мали спеціяльну "окупаційну марку", важну в усіх окупованих країнах. Чи затримає вона свою вартість теж і на Сході? Напевно якийсь час будуть іти большевицькі карбованці, але звідки їх стільки набрати? Мінімально дістає кожен на перші потреби, принаймні до часу, доки доб'ється на місце свого призначення.

Гірше зо зброєю. Тут здані ми тільки на себе. Німці зброї не дають, ще й відбирають, у кого знайдуть - смерть, а в найліпшому разі концентраційний табір. Альянти теж її не скидають, як це пізніше робили полякам чи французам. Хіба купити або викрасти...<...> Приходять до нас "на трійку" всякі типи. Бог знає, хто їх туди справляє. Маю на думці різних німецьких редакторів, професорів, військових.Хочуть вони інформацій про Україну, про громадські й суспільні відносини, про все, що може мати вплив на війну...

Раз зайшов до нас Ганс Кох, колись сотник УГА, а тепер професор університету. Його стягнули назад до війська - неомильний знак, що заверюха на сході почнеться ось-ось. Кох довго говорив з Сичем і Грибівським, та цікаво, розмови його тікали від Галичини, оберталися довкола центральної України. Скільки разів заговорив хто про Львів чи Буковину, він казав: лишім це, це неактуальне наразі. Може вже тоді знав він про пляни побільшити сатрапію Франка коштом Галичини й віддати частину південної України румунам, що зробили з неї "Трансністрію", нечуваний дивогляд. Був це стріляний горобець і не так то легко дістати від нього якусь вістку. Маневрував він кудись попід небеса, ані не відбирав надії, ані не підсичував оптимізму, старався залишити враження, що ніхто не думає про передчасну розв'язку впорядкування східніх просторів, вона прийде аж по війні, а тим часом нема чого лякатися українцям, шкоди їм не буде.

Прийшлося рішити ще одну справу. Якось одного пополудня вернувся Сич зо стрічі зо своїми зв'язковими з німецького війська і зараз запросив нас на нараду, постягав нас телефонами з різних кінців міста. Зійшлися ми в кімнатці С.С. на "трійці": Сич, Капустянський, Вассиян, Сціборський, Сеник, Ольжич, С.С. і я. Німецьке начальне командування звернулося через своїх представників у Кракові, щоб дати їм перекладчиків до штабів військових частин на східньому фронті. Потрібно кількасот людей, візьмуть усіх, скільки потрапимо назбірати, навіть якби знайшли ми й більше. Перекладчики дістануть військовий однострій і будуть рахуватися членами Вермахту зо старшинською платнею і такими самими забезпеченнями для них і їхніх родин, як і німецькі військові старшини. Ані жодних привілеїв, ані жодних обмежень. Час служби - доки не закінчаться воєнні дії на Сході, можливі окремі домовлення про скоріше звільнення. Самовільне опущення служби вважатиметься дезерцією, добровільне скоріше звільнення уневажнює всі зобов'язання німецької армії.

Сич зреферував справу. Має дати відповідь ще цього самого вечора до 10 години вночі, якщо ми не дамо згоди - військо шукатиме інших способів дістати собі перекладчиків, бо без них не може обійтися. Його думка - дати перекладчиків, скільки зможемо. .. За його відомостями, бандерівці вже заключили якусь умову з військом, та в них біда, що мало людей уміє по-німецьки. Правдоподібно військо зовсім до нас не зверталося б, бо воно має якісь поки що ближче незнані контакти з бандерівцями за посередництвом Ярого, змушує їх до того обставина, що в бандерівців брак перекладчиків і вони не можуть доставити континґенту, до якого зобов'язалися. Коли ми дамо відмовну відповідь, військо буде брати москалів, поляків і навіть жидів, а коли вступлять в Україну - кожного, хто розуміє мову і захоче служити. Таких знайдеться немало, і з-поміж найгіршого елементу. Зайво казати, скільки горя витерплять українці від такої голоти...

Просто з того засідання Сич поніс нашу позитивну відповідь і почав переговорювати про техніку виконання домовлення. Ще тої самої ночі загули телефони до всіх більших осередків ОУН по Німеччині, щоб набірати добровольців на перекладчиків з-поміж студентів та більш освічених робітників. Збірати мали вони в двох центрах - у Відні й Берліні - звідси по них виїжджав поручник Володимир Чигун з готовими перепустками. До нашої диспозиції військо віддало окремий будинок на приміщення для дольмечерів, там вони мали ждати, доки їх не покличуть до відповідних військових частин, а тим часом діставали від нас інструктаж про свою роботу поза обов'язком перекладчиків. Інструкції давали: Сич - як вести себе в війську, і я - що і як робити серед цивільної людности по лінії ОУН та загальної політичної підготови українського народу. Командиром будинку - була це якась школа, чи не при вулиці Шевській - призначено поручника Чигуна і він там завів дисципліну на військовий лад.

Будинок цей нам дуже придався і ми користувалися ним довший час. Німці пізніше про нього неначе забули, а десь залишилося записане, що будинок віддано для "Оберста Зушко" - так вимовляли німці назвище Сича - і призначений був для нього харчовий стан. Ми користувалися ним для перетримування в Кракові тих людей, що юрбою сунули з Німеччини в Україну після того, як уже почалася війна.

Перекладчиків, вербованих на засаді добровільного зголошення або домовлення з українськими суспільними організаціями, далеко не вистачало. Німецьке військо не вагалося перед методами залякування, а навіть примусової мобілізації. Вістки про те доходили до ПУН з різних сторін і це теж у деякій мірі мало вплив на наше рішення дати перекладчиків до армії. Наводимо свідчення одного з таких примусово змобілізованих перекладчиків, інж. Петра Н.:42

"Одної теплої і сонячної неділі на початку червня 1941 року лежав я на плоскім даху мого мешкання і вигрівався до сонця. Напів дрімаючи в солодкому безділлі, почув я голос братової знизу:

- Зійди, Петрусю, бо принесли до тебе якийсь урядовий лист. Мусить бути важний, бо експресом і поручений.

Дуже не хотілося мені сходити - я був тільки в самих купелевих штанцях - але коли треба, то нема ради. Бачу - лист від німецької Команди Міста Кракова. Ані мені ані братовій невідомо, що це за така справа, що аж у неділю посилають листа.

В поспіху розпечатав я конверту і швидко перебіг очима кілька коротких рядків. Ось і їх переклад:

Урядова Станиця

4 червня 1941.

Число польової пошти........

П. Ч.: 2713/41

Поручено

До Пана Петра Н.
Краків вул. Зиґмунтовська ч. 26.

Ви маєте зголоситися в Команді Міста Кракова дня 12 ц. м. в сотника Корнґера.

Німецькі Збройні Сили перебирають Вас на свою службу і з хвилиною, коли дістанете це повідомлення, будете підлягати дотичним військовим постановам.

Печатка і підпис.


Прийшов назначений день і я зголосився в Команді Міста Кракова. Дижурний військовий урядовець глянув на листа і без слова показав мені лавку, щоб сісти. Не пригадую вже, чи я прийшов перший, чи був хтось передо мною, але незабаром майже ціла кімната виповнилася такими самими, як я. Тримали нас так кілька годин, нічого не казали, навіщо нас покликали, і ми губилися в здогадах, що це все має значити. З'явився нарешті польовий жандарм і запросив нас усіх до військового автобуса. Кожен з нас прийшов так, як стояв, дехто навіть без капелюха і без грошей. Нічого нам не сказали, куди їдемо, не помогли наші протести і прохання, щоб дозволили вступити додому і забрати найбільш необхідні речі.

Завезли нас до старого, ще з австрійських часів, форту в Прокоцімі за Краковом. Не можу сказати, щоб почувався я добре в тих підземних коморах: світла майже нема, поверхові прічі з сінниками більше нагадують в'язницю, як казарму. Принесли їсти, я назвав би це скоріше тюремною саламахою, як військовим харчем - гидко на зуби класти. З усіх нас тільки один був знайомий з тюремним режімом у давніших часах і він своїми дотепами, завваженнями і жартами поволі розвіяв пригнобливу атмосферу, привернувся нам добрий гумор.

Группа украинских переводчиков перед фортом Прокоцими под Краковом

Найрізнородніші думки приходили нам до гoлови, ніхто не мав поняття, до чого ми потрібні німецькому військові. Були між нами люди різних професій і різного роду освіти, трудно було знайти нитку, що лучила б нас разом для військових потреб. Ця нитка була, та довідалися ми про неї аж на другий день. А тим часом віддавалися карколомній гімнастиці здогадів про наше призначення. Дехто побоювався, чи не хочуть нас спустити легкопадами на большевицьку територію в шпигунських ціллях - в такій ситуації найбільш чудернацькі думки не позбавлені імовірности. Ця непевність скінчилася зараз другого дня. Приїхав до нас німецький сотник і виголосив коротеньку промову приблизно такoго змісту:

- В скорому часі почнеться війна з большевиками. Ви будете приділені до німецьких військових частин, як перекладчики. Про те ніхто не сміє довідатися і тому вам доведеться перебути тут якийсь час у повній ізоляції. Служба в німецькій армії - для вас велика честь і відзначення. Сподіваюся, що приймете її з охотою і з ентузіязмом. Адже ж, ми хочемо тільки добровільности і кому це не підходить, тoгo не будемо примушувати. Одначе, хто не піде добровільно, того ми мусіли б відослати на час війни до Авшвіцу. Хто не хоче йти, на перекладчика - нехай виступить!

Не виступив ніхто. Кому хотілося йти до Осьвєнціма? Всі ми вже знали, що в тамошньому концентраку вимордовують в'язнів і в виборі між кoнцентраком і службою перекладчика в війську не могло бути вагання.

Ще кілька днів затримали нас у Прокоцімі, а потім по-одному повезли до різних військових частин. Я поїхав до Ряшева, де в палаті якогось графа приміщувався штаб мого корпуса. Тут дістав я військовий однострій, цивільний одяг відослав поштою додому.

Недовго побував я в Ряшеві, бо вже на другий день штаб нашого корпуса перенісся до схованки майже над самим Сяном, штудерно прикритої серед кущів і дерев у бараках. На другому березі Сяну видно було большевиків, що вешталися безжурно, не прочуваючи лиха. Ціла підфронтова полоса завалена була військом, амуніцією, боєприпасами. Спеціяльні відділи безнастанно маскували воєнні об'єкти, малювали на зелено, накривали свіжими галузками на сітках тощо...

Так застав нас ранок 22 червня і звідти почалася моя друга мандрівка по Україні, тим разом не в українському, тільки в чужому для нас, німецькому однострою.

А тайна, яким способом всі ми опинилися перекладчиками в німецькому війську, пізніше вияснилася. Німецька Команда Міста Кракова звернулася до Відділу Населення і Соціяльного Забезпечення в Кракові, що ним завідував полк. Бізанц, і зажадала списку освічених українців, що володіють перфектно німецькою мовою в письмі і слові. Заступник полк. Бізанца, не знаючи навіть, для якої це цілі - хоч може й здогадувався про те - переслав до Команди Міста Кракова лісту заприсяжених перекладчиків німецької мови, всіх українців і між ними одного білоруса".

Несамовиті речі діялися в Генерал-Ґубернаторстві. Кожен командир дивізії на власну руку вербував собі людей до служби і сам розв'язував собі українську проблему в своєму засягові діяння. З цілої Европи з'їхалася хмара типів з-під темної зірки, що до того часу витирала кути по розвідках цілого світу, а тепер посунули, як гієни на жировище. Кожен мав опертя в якійсь німецькій "штеллє".
Tags: великая отечественная, оун
Subscribe
promo varjag_2007 september 14, 2015 14:01 71
Buy for 300 tokens
Вы все знаете, что все годы существования моего блога мой заработок не был связан с ЖЖ. Т.е. я не была связана и не имела никаких обязательств материального характера ни перед какими политическими силами и различными группами, кроме дружеских уз и благодарности знакомым и незнакомым френдам,…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 17 comments