varjag_2007 (varjag_2007) wrote,
varjag_2007
varjag_2007

Прайс на победу в конкурсе на лучшее сочинение про УПА


В рамках VI літературного фестивалю "Покрова" оголошено результати конкурсу прози про УПА.

Вдалось прочитати оповідання «Бандерівка», номіноване літературною агенцією "Discursus" як одне з кращих.

Героїню твору звуть Даринка.

Вже так склалось гісторично, що після  «Солодкої Дарусі» Марії Матіос  другі імена зґвалтованим українським дівчатам  автори  присвоювати мабуть  не будуть.

Твір  починається незамислувато і очікувано.

- Ой якою дівчиною на все село була Даринка! Скільки парубоцьких сердець за нею мліли!

Відразу стало зрозуміло – дівчина не встигне нікому віддатися, бо бандерівка, а  бандерівкам властиво попадати  в лапи до якогось  смердючого кацапа, який їх ґвалтує , катує і вбиває.  Окрім неписаної краси дівчина-патріотка  повинна бути непитуща і роботяща. Автор наділяє  красуню рисами чарівної феї, котра «перетворила купи бруду або пряжі на сяйні сороченьки з вигаптуваними та справді співаючими пташечками»

Про купи пряжі якось зрозуміло, а от про купи бруду не сподобалось. Вигаптувані з тих куп пташечки, як на мене, крім говнопанка, нічого доброго не защебечуть.

Підозрілим видався опис Альоші-гвалтівника:

-…цей худорлявий з таким наївно-дитячим лицем і дещо збільшеними волошковими очима, в яких не можливо не потонути, влупив її по зашкарублій щоці..

Чесно кажучи, складається враження, що член журі Володимир Вятрович  новеллу не читав взагалі. Як правдивий  історик він мав би знати, як огидно виглядають ті рускіє Альоши. Що це за новизна в суч.укр.літі? Є ж класика, є канони якісь! От у Василя Шкляра читаємо:

-…кацап'юги юрбою налетіли на мертвого — дрібні, кривоногі, але дуже мордаті, з пласкими, налитими кров'ю мармизами, — вони з дикунським ґелґотанням і матючнею також почали гамселити отамана кольбами, і так гамселили, що приблуда із недалекого Жаботина Федька Пєсков, …, напужив у штани, і довго не міг допетрати, що це воно таке гаряче (чи не кров?) стікає по литках. Перелякався в смерть вилупок…

За таке дають Шевченківську премію,  ненависть автора непідробна, рішуча, ніяких загравань з окупантами.

Дещо реабілітує Володимира Тимчука  майстерно поставлені Альошині монологи:

- Зажимай єй пальці, сєйчас всьо-о-о-о скажет! ….В соляной погрєб єйо  с-с-суку,  пускай покурортітся….. Ти с-с-сука нє разлагай мнє лагєрь!...

Це самі сильні моменти новели, а ось опис злочину віддає якоюсь ліричністю:

- Коли слідчий на ім*я Альоша увійшов у неї, вона знепритомніла не від болю, а від образи, образи на себе.  «Чому ж не віддалась тоді Степанкові?» - гупало десь в підсвідомості.

Це як розуміти, - гупає в моїй підсвідомості? Альоша з волошковими очима, в яких можна втопитися, неболяче ввійшов? Дівчина аж знепритомніла від образливої мислі, що віддатися так могла і свому Степану?

Де наруга? Де знущання? Де запах перегару і цибулі? Де українськість автора?

Слідуючий монолог якогось лагерного человєколюбця просто вражає. Він заграє до арештантки, майже леститься до неї, показує свою побожність і доброту:

- …ви бандеровци крєпкіє і жизнєнниє. Послє такого васпалєнія і істащєнія живимі остаються єдиніци…живі Дар’я Тімофєєвна і молись своєму Богу…Сєстра дай укол…

Далі – більше. Навіщо було наводити пророчі слова надзіратєля  про незалежну Україну?

- Думаєш перестройка Вас спасла? Ошибаєшся. Пасмотрім куда твая  хахляндія заєдєт.

В новелі звертання Вас написано з великої букви -  це неприпустимо. Подальші розмірковування автора виглядають прямим знущанням над дійсністю:

- Ми заслуговуємо на мир…Його, до речі, наш уряд вміло зберігає, не піддаючись на небезпеки міжнаціональних та історичних розборок. «Разом нас багато – нас не подолати!»

Закінчується новела описом старенької Даринки, що їде вулицею Степана Бандери і слухає в автобусі розмову хлопця в вишиваній сорочці по телефону. Від неї віє відчуженістю.

І ця «оптимістична» новела визнана одним з кращих творів про УПА?

Збірка новел автора носить ймення «Словодієм», що мабуть значить діяти словом, діяти через слово, то де дія? Новеллу «Бандерівка» зіправжний патріот скоріш може назвати не словодієм, а словоблудієм про УПА.

Але куди дивилось журі: письменники Василь Портяк, Василь Карп'юк та історик Володимир В'ятрович? Не зрозуміло.

Можливо до літературних надбань автора має відношення документ, що зветься  Прайс Літературної  агенція "Discursus". Дискурсанти мало дискутують про художні цінності творів, вони надають послуги: видання книг;  промоції авторів; проведення презентацій.

Агенція обіцяє:

- Тебе впізнаватимуть як серйозного письменника, який уміє добре писати і знає, де видаватися, себто знає собі ціну.

Ради справедливості відзначу - ціни помірні.

Книга до 200 стор. у м’якій кольоровій обкладинці (1 000 примірників) – 14 000 грн.

Будуть гроші – буде премія. Раз історія УПА нерозривно пов*язана зі зрадою, то чому літературний хист не підмінити здоровим розрахунком. Це так зрозуміло і знайомо, так по-нашому.

Не хочу ображати автора, але оповідання не має відношення ні до УПА, ні до літератури.

Прикро інше. Завдячуючи таким сльозливо-драматичним опусам, високе звання український письменник давно стало не почесним, а завдячуючи таким літагенціям скоро стане ганебним.

Виталий Колтовский,
Tags: коррупция, литература, майдаун, руина, упа
Subscribe
promo varjag_2007 september 14, 2015 14:01 71
Buy for 300 tokens
Вы все знаете, что все годы существования моего блога мой заработок не был связан с ЖЖ. Т.е. я не была связана и не имела никаких обязательств материального характера ни перед какими политическими силами и различными группами, кроме дружеских уз и благодарности знакомым и незнакомым френдам,…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 10 comments