varjag_2007 (varjag_2007) wrote,
varjag_2007
varjag_2007

Люстрація на Галичині як дзеркало української революції

Блестящий трагикомический текст галичанина Виталия Колтовского.
Публикую на языке оригинала в целях сохранения самобытности, поэтому не понимающие - потрудитесь использовать онлайн-переводчик.

Сільська преса, не обтяжена інтернет-версіями видань,  для справжнього поціновувача галицького гумору продовжує залишатися  джерелом  творчої  наснаги. Здоровий сміх викликають всі без винятку статті політичної тематики.  При тім, чим серйозніша тема, тим веселіше  для вибагливого читача.

Наша районна газета з номера в номер друкує цикл статей про люстрацію. Не буду вказувати  назву газети, бо редактор мій добрий знайомий та ще й сусід, а на Галичині знакомство то наше все,  то основа нашого співжиття.

Газета пише про сільський схід, котрий в залежності від кількості учасників класифікується по-різному. Збори до 100 осіб зазвичай  називають велелюдним віче, а збори зверх 100 осіб іменують всенародним зібранням. Оскільки віче проходило у вівторок в розпал робочого часу, народу справді зібралося чимало. Цього разу народу вистачило на ціле люстраційне районне віче.

Як і положено в нормальному селищі, віче прикрашають обрядовістю.  До обов’ язкових елементів обряду входить співання і вшанування. Вшанування  та співання для учасників не є справою особистою, бо має яскраво виражене  політичне  забарвлення.  Співати треба голосно,  а при виконанні гімну тільки люди на сцені  мають право класти праву руку на серце. Рядовим співальникам це не личить,  ібо не по рангу. Співаючі мітингарі перших рядів, що насмілюються повторити священний жест Віктора Андрійовича, сприймаються  оточуючими як особи, схильні до захоплення чужих портфелів.

Мене трохи насторожила необачність журналіста,  автора звіту про велелюдне віче, в висловлюваннях. Приміром, він написав «віче почалось з співання гімну». Якщо якийсь прискіпливий працівник СБУ поставить наголос на «у», репресій редакції не минути. А справа до того йде. Вже майже узаконена цензура і доноси, тому паралелі з репресіями більшовицьких часів цілком доречні.

Голова люстраційного комітету проінформував присутніх про перебіг  люстраційних процесів. Як виявилось, в районі складені списки, в які попали 44 особи, що заплямували себе співпрацею з ненависним Януковичем.  В чім, в чім, а в нелегкій справі складання списків ми справжні профі, як кажуть з діда-прадіда. Підлим троцькісько-бухарінським перевертням було запропоновано добровільно залишити свої посади. Може, ви не з Галичини і вам не смішно, ну то вибачайте, але в цьому місці можна, і я вважаю треба, сміятися до схочу, до коликів.  Ага, зараз, в порядку швондерівської  трудової дисципліни, всі 44 кинуть високооплачувану державну роботу. Потім вони, вмиваючись сльозами каяття, напишуть на себе доноси в прокуратуру і СБУ  і на колінах будуть просити громаду відправити їх в зону АТО, де можна з честю загинути за  Волю, Долю і «Вишню  в шоколаді».

Голова виконавчої влади району з сумом зазначив :

-   Я морально впливав на підлеглих,  натякав на неможливість подальшої співпраці. Однак це належним чином не вплинуло на совість і свідомість тих осіб.

Його підтримав голова законодавчої влади, який поспішив обізвати себе принциповим борцем і заобіцяв , що:

-   вже наступної сесії розглянуть і приймуть відповідні кадрові рішення…

Гостроти зібранню додав виступ лідера Народної Самооборони, котрий зажадав люструвати попередніх виступаючих за невідповідність займаним посадам і почав погрожувати  вживанням більш рішучих дій.

Віче перестало бути томним, адже самооборонець  фактично засудив самих  організаторів люстраційного віче в бездіяльності.  Інтрига наростала, адже виступаючі голови району були тілько-но призначені революційними київськими вождями взамін сатрапів Віктора Федоровича.

На захисть законних люстраторів встав активний учасник Євромайдану пан Ромко. Він пригадав  самооборонцю, що нові  голови з перших днів смути засуджували і скликали сесії. Окрасою їхньої діяльності було виїздне засідання районної ради в самому Києві, на Майдані. Оскільки Народний самооборонець нічим значущим не вирізнився, він притих. Розумію хлопця. Від кого самооборонялась самооборона галицького села, до сих пір не відомо. В пам ’яті народній залишилась  перемога, але і та  виявився трішки пірровою.

Справа в тім, що одна дівчина з  села, де дідько «На добраніч» каже, в соцмережі познайомилась з файним хлопцем з обласного Івано-Франківська. Вони домовились про зустріч. Мажорний  франківчанин, синок декана обласного ВУЗу, вскочив в свій «БМВ» та й помчав в гори  за палким і щирим коханням. Незнайома машина з затемненими вікнами не проскочила повз увагу бійців самооборони.  Хлопці від бездіяльності реально їхали з глузду, аж раптом «крута тачка» в наглу минула блок-пост автошин  і з рестайлінговим завидним риком розтанула в гірському тумані.

       -    Тітушки! – «здогадались»  вояки і давай дзвонити в усі «Нокії» і «Самсунги».

Нагнали «тітушок» коло сільського вже закритого магазину.  Ромео бесідував з нашою Оксаною, а його колега курив трохи осторонь.  Можна довго розказувати та нема що слухати;  круті міські хлопці проявили до  оборонців нечувану зневагу, вживаючи слова з відомої пісні з приспівом «ла-ла-ла-ла». Самооборона зібрала всі сили району  і нещадно відгамселила франківських.  Їх можна зрозуміти. Мало того що чужаки залицялись до «нашої» дівчини, мало того що не у вишиванках, а одіті по-модньому  та ще  вишивають на недоступно-дорогих авто. Мало того, що кавалера з товарищем збили на кисле яблуко, дісталось і машині. На потрощену бітами «беху» жаль було дивитись навіть далеким до принад автопрому місцевим бабусям.

Справа набула розголосу,  долучились тати, мами, прокуратура,  впливові бізнесмени, депутати, бандити та інші поважні люди області. Справу якось  залагодили, але гіркий присмак помилки залишився, і керівнику самооборони могли сю історію пригадати.  Більше він не виступав.

Але повернімося до наших люстраційних баранів. На сцену почали прориватися виступаючі з сіл, бо тепер, даруйте за  булгаковщину,  «кожний має своє право». Діставалось медикам, правоохоронцям , комунальникам і  службовцям… Всі вимагали люструвати всіх. Якийсь пан, переплюнувши інших радикалізмом, зажадав:

    -    Треба, найперше, люструвати всіх,  хто був на Майдані, а нині рветься до влади! До речі, Народна самооборона повинна почати люстрацію з себе!

Люструвати люстраторів - наше галицьке ноу-хау. В Києві за таке виганяють з Майдану з клеймом агента ФСБ. В решті-решт організатори пообіцяли винести прислужників  бандицького режиму з кабінетів разом з кріслами, якщо ті добровільно не підуть геть.

В слідуючому номері районки  з’явилась стаття «Люстраційне віче – 2».

Друге віче  було не таким  пафосним, а скоріш  траурним. Всім  відомо, що ніхто з тих 44 заяву не написав, і що з тим всім робити, було абсолютно не відомо. Спершу, натурально, співали  гімн, а потім прослухали «відому пісню Євромайдану  «Плине кача по Тисині», чим вшанували героїв.  Особисто мені  зрозуміло, чому стара пісня  заробітчан  Закарпаття стала неофіційним гімном Майдану.  Заробітчани в душі залишились заробітчанами.  Судіть самі, наскільки дана пісня революційна.  Короткий  переклад з мови русинів в моїм прочитанні виглядає так:

Пливе качка по Тисині,

мамо не свари мене.

Свариш мене в злу годину,

сам не знаю де загину.

Погину я в чужім краю,

Хто ж мене там поховає?

Поховають чужі люди,

Чи не жалко  тобі буде?

Ой як же мені, синку, не жаль?

Ти під моїм серцем лежав

Але до нашого віче. Газета підкреслює, що «віче-2 не було таким велелюдним як перше», тобто майже ніхто не прийшов. Тут і організатори постарались, та й люди зрозуміли , що як кажуть в нашому селі, «з того роя не вийде збруя».

Після чергового обміну  взаємними  образами  і звинуваченнями  у продажності, віче зажадало звіт про  виконання рішень попередніх зборів. Організатори доповіли народу, що «нікого з кабінетів не повиносили, бо там нікого не було».  Публічно ніхто не виступив, але, як стверджують учасники мітингу, слово «зрада» прошелестіло рядами. Слідуюче віче вже ніхто не призначав, бо тема люстрації була закрита.

Тепер всі будуть чекати наступного Майдану.  І знову буде поразка, розчарування, знову  приречено буде лунати  над селом  «Плине кача по Тисині». Весела махновщина закінчується завжди сумно.

Що  нам дав Майдан чи так звана свобода? Дала можливість дурням гордувати своєю дурістю, перетворила непорядність на чесноту? Ми, як дикі папуаси, шукаємо в добробуті щастя, а розраду шукаємо в розвагах. Ми перестали творити правду і захопились її пошуком. Ми увірували, що найбільші поклади Правди в Україні залягають в Києві на вулиці Банкова. Ми посилаємо  дітей на Майдан і в АТО шукати ту зручну,  для нас особисто, Правду. Ми прагнемо зробити Правду  ручною, залишаючись малоосвідченими  крикунами, що плутають пиху з гордістю.

І від таких роздумів стає боляче і прикро, а в скронях  стукотять  слова,  які  навіть не смію перекласти на рідну мову. Та й не хочу. Раптом втратиться та велич справжнього живого Слова, що здатна проникнути в  глибину темного, заблукалого серця.

И  никто не додумался просто стать на колени,

И сказать этим мальчикам, что в бездарной стране,

Даже светлые подвиги - это только ступени

В бесконечные пропасти к недоступной весне!


Subscribe
promo varjag_2007 september 14, 2015 14:01 71
Buy for 300 tokens
Вы все знаете, что все годы существования моего блога мой заработок не был связан с ЖЖ. Т.е. я не была связана и не имела никаких обязательств материального характера ни перед какими политическими силами и различными группами, кроме дружеских уз и благодарности знакомым и незнакомым френдам,…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 19 comments