Оригинал взят у
likelviv в ЕлектричкаНоги зісковзують, я зависла лише на руці бабусі. Підйом видається нескінченним і неможливим. Ще трохи і ми вдвох просто зірвемось і покотимось вниз. Ні, то не була експедиція на скелі з бабцею. Це перші спогади про електричку. Мені було, мабуть, п’ять. І ми пересідали з одного потяга в інший. Зима і сходи пішохідного моста над рейсами вкрилися суцільною льодовою кіркою і стовченим снігом. Десятки людей намагалися швидко подолати цю ковзанку, тарабанячи за собою сумки-клунки-чемойдани, аби добратись до електрички на іншому пероні.
Цього разу ми теж зупинялись на станції з мостом. Красне – потужний залізничний вузол на Львівщині. Міст був. І я бачила себе там п’ятилітньою, двадцять років тому.
1.
Люблю електрички. Це не просто транспортний засіб. Це все українське життя у концентрованому вигляді. Люблю свою країну і навіть в цих поношених вагонах не перестаю дякувати Богу, що народилася саме тут. Бо люди в Україні - ЖИВІ. Наше життя – справжнє. Воно пахне, смердить, смакує, горланить, мовчить, атакує, агресує, тішить, сміється. Воно вигулькує циганським табором вздовж колії, стадом ситих корів на дорозі, які не звертають уваги на авто, розбитою «копійкою» з тюком сіна в багажнику… В моїх подорожах, ані Штати, ані жодна відвідана країна Європи не можуть похвалитися таким контрастним ЖИВИМ життям.
2.
3.
Для багатьох з нас, львівських-трохи-снобів, електропоїзд – то є щось з минулого життя. Ми, все-таки, живемо краще, аніж десять-п'ятнадцять років тому. Автомобілів все більше. І в Карпати, чи до бабусі в село вже вирушаємо своїм транспортом… Але нема приємнішого спогаду як зимовий суботній ранок і електричка, яка їде через Славське… І вся громада з лижами-бордами, усмішками, криками, надіями, радістю з приводу майбутнього цілого дня на Тростяні, Варшаві чи Політесі…
4.
5.
6. Вибрались в дорогу ввечері п’ятниці. Час пік. Студенти їдуть на вихідні додому. Пенсіонери на городи, сніг зійшов, сонце світить, почався сезон – копають і висаджують городину.
7.
Оригинал взят у
likelviv в ЕлектричкаНоги зісковзують, я зависла лише на руці бабусі. Підйом видається нескінченним і неможливим. Ще трохи і ми вдвох просто зірвемось і покотимось вниз. Ні, то не була експедиція на скелі з бабцею. Це перші спогади про електричку. Мені було, мабуть, п’ять. І ми пересідали з одного потяга в інший. Зима і сходи пішохідного моста над рейсами вкрилися суцільною льодовою кіркою і стовченим снігом. Десятки людей намагалися швидко подолати цю ковзанку, тарабанячи за собою сумки-клунки-чемойдани, аби добратись до електрички на іншому пероні.
Цього разу ми теж зупинялись на станції з мостом. Красне – потужний залізничний вузол на Львівщині. Міст був. І я бачила себе там п’ятилітньою, двадцять років тому.
1.
Люблю електрички. Це не просто транспортний засіб. Це все українське життя у концентрованому вигляді. Люблю свою країну і навіть в цих поношених вагонах не перестаю дякувати Богу, що народилася саме тут. Бо люди в Україні - ЖИВІ. Наше життя – справжнє. Воно пахне, смердить, смакує, горланить, мовчить, атакує, агресує, тішить, сміється. Воно вигулькує циганським табором вздовж колії, стадом ситих корів на дорозі, які не звертають уваги на авто, розбитою «копійкою» з тюком сіна в багажнику… В моїх подорожах, ані Штати, ані жодна відвідана країна Європи не можуть похвалитися таким контрастним ЖИВИМ життям.
2.
3.
Для багатьох з нас, львівських-трохи-снобів, електропоїзд – то є щось з минулого життя. Ми, все-таки, живемо краще, аніж десять-п'ятнадцять років тому. Автомобілів все більше. І в Карпати, чи до бабусі в село вже вирушаємо своїм транспортом… Але нема приємнішого спогаду як зимовий суботній ранок і електричка, яка їде через Славське… І вся громада з лижами-бордами, усмішками, криками, надіями, радістю з приводу майбутнього цілого дня на Тростяні, Варшаві чи Політесі…
4.
5.
6. Вибрались в дорогу ввечері п’ятниці. Час пік. Студенти їдуть на вихідні додому. Пенсіонери на городи, сніг зійшов, сонце світить, почався сезон – копають і висаджують городину.
7.
17.
18.
19. Лише на вокзалі зустріли пані з картатою сумкою і «сємочками», але як бачите – все культурно, лушпиння в пакетику, а не на підлозі.
20. Українські поїзди треба брати штурмом! То є правда, принаймні в п’ятницю ввечері. Не Індія звичайно, але втекли не далеко! Туристові з цивілізованого світу було б що згадати після такої подорожі. От, для нас недосвідчених місце залишилось лише в тамбурі.
Цигани! Зустріли одразу на вході, дитинчата білозубо посміхались і простягали рученята за милостинею. Зійшли з потяга вони за кілька зупинок від Львова. Тут, недалеко села Пікуловичі, прямо біля колії є циганський табір.
А в моїх спогадах назавжди залишиться артистичний циган "Бумер" з надутими кульками замість цицьок в мукачівській електричці і «Черные глаза» в його виконані. Чи він все-ще гастролює як і років вісім тому?
21.
22.
23.
24.
В електричці легко заводяться нові знайомства. Тут можна дізнатись як живуть люди за межами великого міста. Тут все якось легко і душевно. Тут немає традиційних львівських відстані і холоду у спілкуванні з незнайомцями.
Познайомились з пані Любочкою. Перед тим, Ед заледве не подер колкотки її коліжанці. Нічого не подумайте, то наплічником, а не в пориві страсті :)
А в Олега відбувся цікавий діалог (мовою оригіналу):
- А ісход який того, що ви тут фотографуєте? Вагони добавлять?
- Хіба вантажні.
25.
Як і закордоном, всі з різноманітними гаджетами. Дехто читає газетку, молодь дивиться фільми і слухає музику в навушниках.
26.
27.
28.
29.
30.
31. Кілька деталей. Туалет – для мужніх.
Велосипед «Україна» прив’язаний в тамбурі. Об’єкт моїх дитячих марень. Колись мріяла нарешті вирости так, щоб діставати до педалей цього як-на-мене-тоді-малу ровера-велетня.
32.
33.
Колоритних типажів досить мало. Але є трохи бабусь і дідусів, панів і пань, без яких загальна маса пасажирів виглядала б сухо і прісно. Але, зрештою, гляньте. Це наш народ. Стільки гарних людей, чудових чоловіків і жінок. Я їх люблю. Навіть з тими всіма дивацтвами, застарілістю поглядів, китайським і турецьким дешевим одягом, непідвладністю правилам і законам, конформізмом з одного боку і абсолютним нонконформізмом з іншого. Ми, українці, є такими. Маємо плюси і мінуси. Але ми не гірші ні за кого іншого, просто інші. Дивіться ці фото з настроєм, любіть людей і світ, бачте красу у всьому. Відкрийте свої очі на наше життя по-новому.
34.
35.
36.
37.
38.
39.
40.
41.
42.
43.
44.
45.
46.
47.
48.
49.
50.
51.
52.
53.
54.
55. Гарненький песик на станції в Бродах. Наше життя насправді чудове, правда ж?
Journal information