August 1st, 2012

Снайпер

Погромы во Львове в 1941 г.: фотохроника

Хотя я года четыре назад и публиковала большинство этих снимков, нелишне будет напомнить:

Погромы во Львове в 1941 г.: фотохроника
Ниже представлена подборка фото Львова в первые три дня немецкой оккупации. Немцы вошли в город 30 июня 1941 г. В тот же день фракция Бандеры в ОУН провозгласила во Львове  создание независимого украинского государства - союзника  "национал-социалистичной Велико-Немеччины". Приход освободителей в Галицию, провозглашение независимости (хотя немцы и не поддержали эту идею), вызывали большой душевный подъем у местного украинского населения. В городе три дня шли галичанские народные гуляния в форме еврейского погрома 30.06-2.07.1941 г.  Погром был организован немцами совместно с бандеровской "украинской народной милицией".  По замыслу авторов еврейский погром во Львове был акцией "само-очищения" и мести "жидо-большевикам" со стороны угнетенных ими народов, которым доблестная немецкая армия принесла свободу.

На фото ниже - сцены уличного насилия, забивания камнями,  палками, унижения женщин путем публичного раздевания, издевательств в форме мытья тротуаров, маршей на коленях и с поднятыми руками по улицам, сцены сгона евреев бандеровской милицией на работы в б.тюрьмы НКВД, где после различных издевательств их расстреливали во внутренних дворах. Общее число жертв погрома оценивается от 4 до 7 тысяч человек.


Женщину избивают палками на улице.

Львов июль 41 погром  (женщину бьют палками)
Collapse )
promo varjag_2007 september 14, 2015 14:01 71
Buy for 300 tokens
Вы все знаете, что все годы существования моего блога мой заработок не был связан с ЖЖ. Т.е. я не была связана и не имела никаких обязательств материального характера ни перед какими политическими силами и различными группами, кроме дружеских уз и благодарности знакомым и незнакомым френдам,…
Христос с мечом

ОСНОВАНИЕ И ИМПЕРИЯ (2)


Оригинал взят у putnik1 в ОСНОВАНИЕ И ИМПЕРИЯ (2)
Продолжение. Начало здесь.

Напоминаю: никакого богословия.
Только исторические и политические аспекты, без претензий на новизну и максимально кратко
... 

Итак, проигрыш «нестяжателей» был запрограммирован. Но компромисс, на который пошли «осифляне», обеспечил выход из кризиса. Отныне четко и конкретно, глаза в глаза, с Господом общались «молитвенники», признанные при жизни святыми, а иерархи, сверху донизу, организовывали процесс. И надо сказать, неплохо. Что с книжной премудростью, что с приобщением масс к духовности (ясен пень, в понятиях XVI века), что с благотворительностью. И за «малых сих» нередко (документы есть) вступались перед «сильненькими». Да и политики не чурались, - естественно, в рамках «симфонии» по византийскому образцу. Правда, - бытие определяет, - по умолчанию шли на компромиссы, если власти что-то очень уж было нужно (например, в деле о разводе Василия III), но при этом старались выполнять и функции «морального арбитра».
Collapse )

Христя

Кошки на войне

Все знают о собаках на войне (1, 2), но и без кошек дело не обошлось. Впервые кошки участвовали в военных действиях две с половиной тысячи лет назад, во время войны персов с древними египтянами. В Древнем Египте кошка считалась священным животным, и если египтянин убивал кошку, пусть даже при вынужденных обстоятельствах, его приговаривали к смерти. Вот персы и решили использовать кошек в качестве щитов или лат. Во время атак на врага, воины царя Камбиза всего-навсего несли кошек на руках, и египтяне ничего не могли поделать, поскольку боялись случайно поранить или убить священное животное. Персы легко продвигались вперед, и египтяне не могли помешать им. Несмотря на военные неудачи Древнего Египта, египтяне остались непоколебимы в поклонении кошкам. Почти через 100 лет Геродот рассказывал: во время пожара никто не занимался тушением огня, все были заняты спасением кошек. Люди выстраивались цепочкой, чтобы помешать охваченной паникой кошке прыгнуть в огонь. Понятно, почему персы взяли ее себе в союзники на время войны с Египтом.
Известно, что во время Первой мировой войны кошек держали в окопах для того, чтобы они заранее предупреждали о газовой атаке. А в годы Второй мировой их брали на борт подводных лодок как живые детекторы качества воздуха.

(Всего 30 фото)

Collapse )


Ну, и напомню знаменитое стихотворение:


Пленный котенок.

Лапки скручены веревкой
Ржут довольные фашисты:
"Не такой уж ты и ловкий
Партизанский кот пушистый

Признавайся лучше сразу
Сдай нам явку и радиста
Большевицкая зараза,
Партизанский кот пушистый"

И овчарка грозно воет
Мерзко капает слюнями:
"Поглядим, чего он стоит"
И готов мешок с камнями

Но стоит котенок молча
Глядя прямо в морды немцам
"Нет, породе вашей волчьей
Не сломить кошачье сердце!

Мой батяня полосатый
служит в танковой бригаде
Маму разбомбили в хате
Брат воюет в Сталинграде"

Перед смертью он спокоен
Смотрит смело на винтовки
Маленький пушистый воин
Лапки скручены веревкой.

Трехликий Янус

Этнические особенности применения мед. препаратов

Читаю инструкцию для медицинского применения одного баеровского препарата. В способах применения и дозах указывается:

"Этнические особенности:
Коррекция дозы не нужна".

А что, есть какие-то этнические особенности в способах и дозах лечения больных?
Трехликий Янус

Об маргинализации

Оригинал взят у jim_garrison в Об маргинализации.


Чудный момент из "House M.D." Это то, за что этот сериал можно было любить - прекрасный анализ общественных проблем. Понятно, что отрывок не только про озабоченных негров, а про маргинализацию в целом. 

Некоторые господа/товарищи повадились тут ходить на американский рынок идей. Это хорошо и правильно, но нужно предохраняться, дабы подобное не подцепить. 

Христос с мечом

В США скончался писатель Гор Видал



В США скончался в возрасте  писатель Гор Видал, сообщил в среду сайт газеты Los Angeles Times со ссылкой на племянника писателя Бёрра Стирса (Burr Steers).

Писатель умер во вторник в своем доме в Голливуде. Причиной смерти стали осложнения после пневмонии.

Юджин Лютер Гор Видал родился в городе Вест-Поинт штата Нью-Йорк 3 октября 1925 года. За свою жизнь он написал 25 романов, в том числе исторические саги "Линкольн" и "Вице-президент Бэрр" и сатирические произведения "Майра Брекинридж" и "Дулут".

Видал известен и как автор множества эссе, в которых затрагиваются темы политики, религии, литературы и секса. В 1993 году за эссе "Соединенные Штаты (1952-1992)" (United States Essays, 1952-1992) писатель был удостоен Национальной книжной премии США. . В 2006 году Видал был удостоен французского Ордена литературы и искусства.

Кроме того, под различными псевдонимами Гор Видал создал не один сценарий театральных и телевизионных постановок, бродвейских пьес.

На протяжении последних пятидесяти лет Видал являлся заметной фигурой культурной и политической жизни США, стал признанным классиком американской литературы. Среди его друзей и знакомых немало таких известнейших личностей как Орсон Уэллс, Джек Керуак, Марлон Брандо, Пол Ньюман, Джоан Вудвард, Фрэнк Синатра и несколько членов семейства Кеннеди.

В 1960 году Гор Видал безуспешно баллотировался в Палату представителей США от партии демократов, в 1970 году был одним из основателей и руководителей Народной партии. Писатель был активным критиком политической системы США, которые он называл "полицейским государством".

Его книжка "Почему нас ненавидят? Вечная война ради вечного мира"  в "самой свободной стране мира"  — США запрещена по цензурным соображениям. В ней, как и в  эссе "Полная сновидений война: кровь ради нефти и хунты Чейни-Буша" и "Имперская Америка"  содержится резкая критика внешней политики Белого дома, военно-промышленного комплекса США. Он также выступил с требованием суда над Джорджем Бушем за преступления в Ираке.

Collapse )
Снайпер

70 лет приказу "Ни шагу назад"



70 лет тому назад за подписью Иосифа Сталина был издан один из самых известных документов Великой Отечественной войны — Приказ народного комиссара обороны СССР №227 от 28 июля 1942 г. "О мерах по укреплению дисциплины и порядка в Красной Армии и запрещении самовольного отхода с боевых позиций". В народной памяти он сохранился под названием "Ни шагу назад!".



Текст приказа позаимствован у periskop.su:
Приказ №227 от 28 июля 1942 г.

Враг бросает на фронт все новые силы и, не считаясь с большими для него потерями, лезет вперед, рвется вглубь Советского Союза, захватывает новые районы, опустошает и разоряет наши города и села, насилует, грабит и убивает советское население. Бои идут в районе Воронежа, на Дону, на юге у ворот Северного Кавказа. Немецкие оккупанты рвутся к Сталинграду, к Волге и хотят любой ценой захватить Кубань, Северный Кавказ с их нефтяными и хлебными богатствами. Враг уже захватил Ворошиловград, Старобельск, Россошь, Купянск, Валуйки, Новочеркасск, Ростов-на-Дону, половину Воронежа.

Часть войск Южного фронта, идя за паникерами, оставила Ростов и Новочеркасск без серьезного сопротивления и без приказа из Москвы, покрыв свои знамена позором.

Население нашей страны, с любовью и уважением относящееся к Красной Армии, начинает разочаровываться в ней, теряет веру в Красную Армию, а многие из них проклинают Красную Армию за то, что она отдает наш народ под ярмо немецких угнетателей, а сама утекает на восток.

Некоторые неумные люди на фронте утешают себя разговорами о том, что мы можем и дальше отступать на восток, так как у нас много территории, много земли, много населения и что хлеба у нас всегда будет в избытке. Этим они хотят оправдать свое позорное поведение на фронтах. Но такие разговоры являются насквозь фальшивыми и лживыми, выгодными лишь нашим врагам.

Каждый командир, каждый красноармеец и политработник должны понять, что наши средства не безграничны. Территория Советского Союза - это не пустыня, а люди - рабочие, крестьяне, интеллигенция, наши отцы и матери, жены, братья, дети. Территория СССР, которую захватил и стремится захватить враг - это хлеб и другие продукты для армии и тыла, металл и топливо для промышленности, фабрики, заводы, снабжающие армию вооружением и боеприпасами, железные дороги.

После потери Украины, Белоруссии, Прибалтики, Донбасса и других областей у нас стало меньше территории, стало быть, стало намного меньше людей, хлеба, металла, заводов, фабрик. Мы потеряли более 70 млн. населения, более 80 млн. пудов хлеба в год и более 10 млн. тонн металла в год. У нас нет уже преобладания над немцами ни в людских ресурсах, ни в запасах хлеба. Отступать дальше - значит загубить себя и загубить вместе с тем нашу Родину. Каждый новый клочок оставленной нами территории будет всемерно усиливать врага и всемерно ослаблять нашу оборону, нашу Родину.


Collapse )
Аватар ПОБЕДА

Первую пятерку партии Кличко украсила создательница русофобских бандеровских порнороманов



Номеров вторым после самого Виталия Кличко стала создательница бандеровских порнороманов, сестра печально известного куратора убитого в Одессе украаинского "Хорста Весселя" Максима Чайки генерала Анатолия Матиоса, Мария Матиос.

Ее порнороман "Солодка Даруся" назван "Найкращою книгою останнього 15-річчя, яка вплинула на український світ".

«...І знову зганяли село до сільради... Під чорною стіною... сиділо... двоє мерців: молоденький хлопець і зовсім юна дівчина, можна сказати, майже дівчинка... Геть зовсім голі, як мама на світ родила... У дівчини між широко розкинутими ногами, так що було видно велику родиму пляму на внутрішній стороні стегна, стирчала соснова шишка, прикриваючи руде волоссячко її срамоти. Замість грудей чорніли дві глибокі діри із запеклою кров'ю. Одне око у дівчини було вибите і також зяяло моторошно виколупаною дірою....

— Ну, що? — запитав Дідушенко, кинувши цигарку на трупи: — Впізнали, що за блядь носила їсти цьому бандері?...Але мені тепер байдуже, хто ця лярва. Любов до гроба! — засміявся крізь зуби і сплюнув. —...Так буде з усіма, хто наважиться чинити опір чи перечити радянській владі....Іще не знайшовся такий, що обдурив би радянську владу, йоб вашу мать».

"Двобій між чужим, неприродним, неморальним, — тим, що намагалося вкоренитися тут після великої війни, й тим, що рятувало свій прадавній уклад та звичаї, свою натуру й маєток, сягав, здавалося, апогею. Смерть і вигнання зависли над горами, як отой новий прапор над сільрадою, ніби зумисне вимащений у кривавий колір людського мозолю... Зло чинилося наліво й направо, незагнуздане зло людини супроти людини. Воно було страшніше, ніж зло звірини супроти звірини".

"ї молоді братове без вагання склали свої буйні голови, а червона гадина розлазиться в усі шпари — й ніхто не може її спинити".

А вот диалог диалог двух представителей оуновского подполья (эта сказка должна убедить в существовании отрядов "переодетых энкаведешников, от имени УПА уничтожавших мирных жителей): « — Ми ж не мали наміру ліквідовувати оту засранку — вчительку з Ясенова! Вона лиш місяць, як звалилася на діточу голову з тої Полтави. А тепер нам приписують і трупи з криниці в Березові, й двох повішеників з-під Шепота. Кому я буду розказувати, що ми не давали команди на її ліквідацію? Кому я буду розказувати, що Коляй здурів від горя й сам чинить помсту над тими, над ким хоче? А він же сотенний! За ним люди!
Корнелія стояла на колінах і плакала:
— Друже «Березо»... А хто нам що казав, коли без суду й слідства закатрупили Ольдзю лише за те, що вона сестра чотового «Орла»?! А хто перед нами сповідався за Шевчуків, яких замордували просто так, щоб потім спихнути на нас невинні жертви? Ви забули, що це зробили стрибки?.. Як не Коляй, то хтось інший усе одно накинув би мотуз на шию тій учительці, бо вона, замість рахувати, вчила наших дітей, що Бога нема й нема України. Ви забули?!

— Нічого я не забув, «Ялино»... Але я не хочу ходити з гріхом на душі, поки ходжу цим світом...»

обратим внимание на сугубо художественный момент. На то, что разговор двух персонажей вытекает не из потребностей художественного образа, а исключительно для читателя. Чтобы он сразу же понял, что все приписываемые бандеровцам зверства совершались переодетыми энкавэдэшниками, за исключением единичных случаев, когда кто-то из подпольщиков мстил за своих зверски замученных невест. Конечно, на искушенного взрослого читателя столь наивные методы никакого воздействия оказать не могут, а вот в девственное сознание школьников вполне способны заложить некую новую матрицу. Не потому ли произведения эти настоятельно рекомендуются для школьного изучения несмотря на ненорматиную лексику?

С темой плохого коммунизма и хорошего нацизма увязан и "немецкий вопрос". Оказывается, ничего плохого немцы не делали, напротив, боролись с кровавым большевистским режимом.
"Німчуки в селі поводили себе мирно. Хіба що ходили по хатах та забирали птицю і свиней на заріз, але ні до кого німець не прийшов по кури двічі, чим викликав мовчазне схвалення. А так людей особливо не чіпали. Дітям роздали не бачені досі в Черемошнім довгі цукерки у блискучих обгортках та якісь дивні фрукти, формою схожі на яблука".

Более того, в романе Марии Матиос предпринимается хоть и художественно бездарная, а все же попытка духовно породниться с "великим рейхом і його фірером". Ну просто умилительно выглядит "Німецький офіцер... із таким знаком на рукаві, як у Черемошному писали писанки — двома перекладеними навхрест і загнутими в різні боки скобами...", который заботливо успокоил: "Німець сказав, що велика Німеччина і великий фірер Адольф Гітлер почали війну з большевиками заради визволення окупованих людей з-під страху і безчинств; казав війни не боятися, але нову владу слухати, а про тих, хто тут чинив людям кривди впродовж останнього року, забути назавжди".

Интересно, что эмгебистские "недолюдки" носят у Матиос весьма характерные фамилии — Дидушенко, Прокопенко, т.е. это "хохлы" с восточной Украины. А заезжие "маскали", которые несут в гуцульский край все "чужое, неприродное, аморальное", прибывают не откуда-нибудь, а прямым ходом из Донбасса и Полтавы. Так о какой "нации" идет речь? Об украинской? Или о гуцульской, для которой и восточные украинцы являются "маскалями"?

Эти "маскали" до войны, кстати, перепортили достаточно гуцулок:
"—...О, що ті маскалі лиха межи людьми наробили, най Бог боронить!

— Всякої було, кумко... І добро, і лихо робили. Я то ще пам'ятаю, як у сороковім році прийшли перші маскалі... То скажу вам, кумко, що так ті маскалі файно наших жінок просили, що легше було їм дати, як відказати. І що ви думаєте — ми давали потрохи, бо свій так файно не запросить".

Но в этой книге, реклама которой происходила за счет средств СБУ (поскольку брат Марии Матиос был руководителем УСБУ в Львовской и Одесской областях), Нацкомиссия по морали ничего предосудительного не усмотрела. более того, как уже сказано, эти произведения рекомендованы для изучения в средних школах.

Примечательно, что хотя написание первых рассказов лауреатки Шевченковской премии относится к 1992 году, членом Национального Союза писателей Украины она является с 1986 года. Кроме того, не слишком ли много в списке Виталия Кличко людей, имеющих отношение к бандеровскому крылу СБУ?


Аватар ПОБЕДА

"Букварь южнорусскій"

Оригинал взят у balzatul в "Букварь южнорусскій"
Букварь 1861 года, составленный Т.Г.Шевченко, содержит присловья, молитвы, "Думу про пырятинського поповича Олексія", "Думу про Марусю попивну Богуславку", таблицу умножения, псалмы.



Автор: Шевченко Т.Г.
Художник: Шевченко Т.Г.



Объясните неучу, что это за две последние буквы в алфавите?

Качать здесь в формате DJVU.

ЗЫ. Разумеется, это подделка, состряпанная на пепелищах польских сёл Волыни переодетыми энкавэдэшниками по приказу Сталина.

Оператор наведения roman_sharp

Снайпер

Список жертв ОУН-УПА в Городокском районе Львовской области


Галина Штандара, убитая бандеровцами 22.03.1943 г.

Списки тех, кто погиб от рук ОУН-УПА в одном из районов Львовской области — Городокском. Следует ли считать этих людей павшими в Великой Отечественной войне, если они погибли после 9 мая 1945 года? На наш взгляд, безусловно, да.

Во-первых, потому что война собирала свои жертвы и после этой даты: еще многие годы рвались оставшиеся в нашей земле мины и артиллерийские снаряды и стреляли в спину красноармейцам и мирным советским людям те, кто в годы войны воевал против них бок о бок с немцами или в составе их вооруженных формирований и не сложил оружие после капитуляции Германии.

Во-вторых, и сами нынешние героизаторы истории ОУН-УПА рассматривают деятельность этой организации на территории Западной Украины в контексте общей истории Второй мировой войны.
__________________________________

Наш корреспондент во Львове встретился с вдовой человека, сохранившего эти списки, и попросил ее рассказать подробнее о своем муже, об их совместной жизни.

Вот что сообщает наш собкор:

— Я побывал дома у этой очень приветливой женщины. Она рассказала много интересного о себе, о судьбе мужа, но не хочет, чтобы мы об этом написали. Эту женщину можно понять. Достаточно раз посмотреть программу «Великие украинцы», где среди действительно великих названы и те, чьи руки были обагрены кровью жертв из публикуемого сегодня нами мартиролога.

Жительница Львовской области, которая передала в редакцию «2000» эти списки, сказала, что боится за свою семью. Появление у нее этих документов и свое решение предать их гласности она пояснила так:

— Чтобы сохранить копии списков, в Городокском райкоме партии их раздали в августе 1991 г. В основном — местным коммунистам (так они попали к моему мужу). В это время была угроза того, что райком со дня на день начнут громить. Понятно, что такие документы уничтожили бы в первую очередь.

Муж работал в райкоме комсомола, затем — на хозяйственных должностях. Эти списки он хранил более десяти лет. Перед смертью просил, чтобы я обязательно отдала их надежным людям. Говорил, что это очень важные документы, что нельзя допустить, чтобы жертвы бандеровских злодеяний были забыты.

Сегодня, когда власть делает все, чтобы стереть эту память, я понимаю, насколько он был прав. И выполняю его последнюю волю.

Список осіб, які загинули від терору ОУН-УПА в Городоцькому районі в 1944-1952 роках

1. Александрович Дмитро Михайлович, 1920 року народження, загинув 7 травня 1946 року на території Родатицької сільської ради, інші дані відсутні.

2. Алексевич Катерина Григорівна, 1889 року народження, жителька с. Годвишня, українка, селянка, загинула 30 квітня 1945 року в с. Годвишня.

3. Андрусишин Іван Дмитрович, 1900 року народження, житель с. Дроздовичі, українець, селянин, загинув 7 червня 1946 року в с. Дроздовичі. Вбитий у власній хаті разом з дочкою і зятем Ходаком Е. В. — командиром ястребків села.

4. Андрушко Михайло Іванович, житель с. Терщаків, українець, селянин, керівник групи самооборони, загинув 2 серпня 1950 року в с. Терщаків.

5. Андрущишин Василь Степанович, житель с. Дроздовичі, українець, робітник, працював у м. Львові. Зник по дорозі з поїзда додому і нічого не відомо по сьогоднішній день.

6. Андрущишин Поліна, загинула в 1944 або 1945 році на території Добрянськоі сільської ради, інші дані відсутні.

7. Антіпов М. Г., міліціонер, загинув в Городоцькому районі.

8. Ардель Степан Михайлович, 1904 року народження, житель с. Добряни, українець, селянин, член групи оборони громадського порядку (ГОГП), загинув 20 лютого 1945 року в с. Добряни біля спиртзаводу, який охороняв.

9. Артим Григорій Григорович, 1910 року народження, житель с. Мавковичі, українець, охоронник НКВС, загинув в 1941 році в с. Мавковичі. Вбив націоналіст Смілка Андрій.

10. Афіногенов Сергій Іванович, 1919 року народження, проживав в м. Городку, лейтенант міліції, загинув 5 червня 1945 року в районі.

11. Афонін Олексій Григорович, 1920 року народження, проживав в м. Городку, росіянин, старшина міліції, загинув 19 грудня 1944 року в районі.

12. Бабій Степан Петрович, житель с. Підзвіринець, українець, ястребок, загинув 27 червня 1945 року на території Підзвіринецької сільської ради.

13. Бавут Михайло, 1897 року народження, селянин, загинув в 1946 році на території Підзвіринецької сільської ради.

14. Бажега Ганна Михайлівна, 1928 року народження (16 років), жителька с. Речичани, українка, неповнолітня, загинула в серпні 1944 року в с. Речичани. Закатували лише за те, що вона наважилася їхати на машині з бійцями Радянської Армії.

15. Бажега Михайло Григорович, житель с. Речичани, українець, голова сільської ради с. Речичани, загинув в липні 1941 року. В червні 1941 року захоплений членами ОУН, розстріляний у м. Львові.

16. Балагуш Надія Петрівна, 1924 року народження, жителька с. Тучапи, українка, селянка, загинула 17 листопада 1946 року на хуторі Жбадин. Повісили на дереві (три тижні висіла, бо не дозволяли знімати) за те, що розповіла сестрам Треся B.О., як його закатували.

17. Банах Степан Михайлович, 1903 року народження, житель с. Великий Любінь, українець, секретар Великолюбінської сільської ради, загинув у вересні 1946 року в с. Великий Любінь.

18. Барен Андрій Іванович, 1923 року народження, житель с. Керниця, українець, селянин, комсомолець, загинув в 1944 році, втопили в озері біля с. Мавковичі бандити Шута О. і Блащак І.

19. Бас Федір Іванович, 1900 року народження, житель с. Керниця, українець, уповноважений по заготівлі сільськогосподарської продукції, депутат сільської ради, загинув 28 лютого 1948 року в с. Бартатів, вбитий.

20. Басенко Петро Дмитрович, 1920 року народження, проживав в м. Комарно, лейтенант, працівник Комарнівського військкомату, загинув 6 вересня 1944 року в м. Комарно.

21. Батик, ястребок, загинув 27 березня 1945 року в районі м. Комарно.

22. Батурин М. І., 1924 року народження, проживав в м. Городок, старшина міліції, загинув в 1950 році в Городоцькому районі.

23. Баховський Василь Іванович, 1903 року народження, житель с. Мавковичі, українець, селянин, активіст сільської ради, ястребок, загинув 8 лютого 1945 року в с. Мавковичі, вбитий в клубі.

24. Беген Йосиф Кузьмович, житель с. Рубанівка, бухгалтер колгоспу с. Рубанівка, загинув в 1945 або 1946 році в с. Рубанівка.

25. Беген Михайло Григорович, 1924 року народження, житель с. Рубанівка, дільничний міліції, загинув в березні 1945 року в с. Рубанівка.

26. Бей Михайло Васильович, 1921 року народження, житель с. Грімне, загинув в 1948 році в с. Грімне.

27. Береза Микола Андрійович, 1912 року народження, житель с. Хишевичі, українець, хлібороб, загинув в 1944 або 1948 році в с. Хишевичі.

28. Білас Іван Михайлович, 1901 року народження, житель м. Комарно, українець, загинув в 1944 році в м. Комарно.

29. Білик Ганна Йосипівна, 1924 року народження, жителька с. Заверещиця, українка, селянка, загинула в 1948 році в с. Заверещиця (закололи штиками).

30. Білик Григорій Васильович, 1927 року народження, житель с. Андріянів, ястребок, загинув в 1944 році на території Кліцківської сільської ради.

31. Білик Іван, житель с. Андріянів, українець, ястребок, загинув в 1945 році в с. Андріянів.

32. Білик Йосип, житель с. Підзвіринець, загинув 27 червня 1945 року на території Підзвіринецької сільської ради.

33. Білик Катерина, жителька с. Підзвіринець, селянка, загинула в 1944 році на території Підзвіринецької сільської ради.

34. Білик Степан, житель с. Підзвіринець, загинув в 1944 році на території Підзвіринецької сільської ради.

35. Білик Федір Федорович, житель с. Підзвіринець, українець, ястребок, загинув 11 березня 1945 року в с. Підзвіринець.

36. Бидзинський Ілля Іванович, 1925 року народження, загинув в 1949 році на території Підзвіринецької сільської ради.

37. Блащук Дмитро Васильович, 1905 року народження, житель с. Дубаневичі, українець, голова Дубаневицької сільської ради, до війни — голова колгоспу, загинув 7 червня 1949 року в с. Дубаневичі (вбито пострілом біля контори колгоспу або на пасовиську).

38. Блащук Михайло Петрович, 1902 року народження, житель с. Градівка, українець, селянин, депутат сільради, загинув в грудні 1946 року в с. Градівка (вбитий у власній хаті).

39. Блащук Петро Михайлович, 1925 року народження, житель с. Градівка, українець, селянин, ястребок, загинув в грудні 1944 року в с. Градівка в хаті батьків, спочатку викололи очі, потім вбили.

40. Бобела Іван, загинув в 1947 або 1949 році на території Підзвіринецької сільської ради.

41. Бобела Михайло Степанович, 1914 року народження, житель с. Нове Село, українець, швець, загинув в с. Березець 3 квітня 1949 року.

42. Бобеляк Степан Гаврилович, 1900 року народження, житель с. Коропуж, українець, хлібороб, загинув в 1945 році в с. Коропуж, вивели з хати і вбили.

43. Бобеляк Степан Степанович, 1927 року народження, житель с. Коропуж, українець, хлібороб, в жовтні 1946 року демобілізувався з Радянської Армії, загинув в жовтні 1946 року в с. Коропуж, вивели з хати і вбили.

44. Бобер Едвар Михайлович, 1923 року народження, проживав в м. Комарно, ястребок, загинув 18 вересня 1944 року в м. Комарно.

45. Боднар Степан Іванович, 1923 року народження, житель с. Бірче, українець, ст. групи пожежної охорони с. Бірче, загинув 29 вересня 1950 року біля с. Бірче.

46. Болгарський Михайло Григорович, 1904 року народження, житель с. Рубанівка, українець, член КПРС, голова сільської ради с. Рубанівка, загинув 28 листопада 1945 року в с. Рубанівка.

47. Бокало Василь Іванович, житель с. Якимчиці, українець, дільничний уповноважений міліції, загинув 21 серпня 1947 року в с. Бучали, вбитий.

48. Бокало Ганна Василівна, 1928 року народження, жителька с. Тершаків, українка, селянка, загинула 13 вересня 1945 року в с. Тершаків.

49. Бокало Марія Анастасіївна, 1898 року народження, жителька с. Тершаків, українка, селянка, загинула 14 вересня 1945 року в с. Тершаків.

50. Бокало Микола, житель с. Мости, селянин, загинув 19 грудня 1945 року в с. Мости.

51. Бокало Михайло Григорович, 1904 року народження, житель с. Якимчиці, українець, селянин, загинув 4 травня 1945 року в с. Якимчиці, після жорстоких тортур повішений.

52. Бондаренко Ольга Мусіївна, 1922 року народження, уродженка Сумської області, проживала в с. Підзвіринець, українка, комсомолка, директор Підзвіринецької школи, загинула 27 березня 1947 року в с. Підзвіринець. Вбита у себе на квартирі, похоронена в м. Комарно.

53. Борецький Дмитро Йосипович, 1914 року народження, житель с. Поріччя, українець, селянин, загинув 2 серпня 1949 року в с. Поріччя.

54. Борецький Степан Григорович, житель с. Великий Любінь, українець, член КПРС, перший голова Великолюбінської сільської ради (1939—1941 pp.) і після війні (1944—1945 рр.), депутат Народних зборів Західної України 1939 p., загинув 26 квітня 1945 року в с. Великий Любінь, пострілом у спину під час виконання службових обов'язків, похований в с. Великий Любінь.

55. Босий Василь Стахович, 1904 року народження, житель с. Коропуж, українець, хлібороб, загинув в 1947 році, в с. Коропуж, місце поховання невідоме.

56. Босий Микола Михайлович, 1886 року народження, житель с. Коропуж, українець, секретар Коропузької сільради, загинув в 1947 році в с. Коропуж, обставини — вивели з хати і через рік труп знайшли під містком біля с. Завадовичі, похований в с. Коропуж.

57. Бубен Іван Олексійович, 1900 року народження, житель с. Тучапи, українець, селянин, загинув 18 листопада 1946 року в с. Тучапи, розстріляний у власній хаті.

58. Бубісь Володимир Анієвич, 1905 року народження, житель с. Тучапи, українець, селянин, загинув 18 жовтня 1944 року в с. Тучапи.

59. Бубісь Павло Олексійович, 1893 року народження, житель с. Тучапи, українець, селянин, загинув 18 жовтня 1944 року в с. Тучапи.

60. Бугай Павло Іванович, 1920 року народження, житель с. Градівка, українець, комсомолець, ястребок, загинув осінню 1946 року в с. Градівка, по-звірячому вбитий (викололи очі, відрізали язик, понівечили все тіло).

61. Буйна Андрій Ілліч, 1899 року народження, житель с. Повітно, ястребок, загинув в 1945 році на території Повітненської сільської ради.

62. Буйна Василь Іванович, 1897 року народження, житель с. Повітно, українець, фінагент, загинув в 1945 році в с. Повітно.

63. Буйна Володимир Андрійович, 1927 року народження, житель с. Повітно, українець, ястребок, загинув в 1946 році в с. Повітно.

64. Буйна Ілля Андрійович, 1923 року народження, житель с. Повітно, українець, загинув в 1945 році в с. Повітно.

65. Булгаков (Булгаков), дільничний міліціонер с. Підзвіринець, загинув 26 липня 1945 року в с. Підзвіринець.

66. Буц Андрій Іванович, житель с. Дубаневичі, українець, боєць групи охорони громадського порядку в с. Дубаневичі, загинув 10 квітня 1949 року в с. Дубаневичі.

67. Вавринець Дмитро Михайлович, 1911 року народження, українець, загинув в 1947 році на території Повітненської сільської ради.

68. Вавринів Блажко Каспрович, житель с. Угри, поляк, загинув 12 листопада 1944 року в с. Угри, вбитий разом з 10-річним сином, поховані в с. Угри.

69. Вавринів Михайло Федорович, житель с. Добряни, українець, комсомолець, загинув 31 грудня 1946 року в с. Добряни, вбитий біля крамниці, похований в с. Добряни.

70. Вавринів Петро Блажкович, 1934 року народження (10 років), житель с. Угри, поляк, неповнолітній, загинув 12 листопада 1944 року в с. Угри, вбитий разом з батьком, похований в с. Угри.

71. Василів Пилип Миколайович, 1900 року народження, українець, загинув в 1948 році на території Повітненської сільської ради.

Продолжение печального мартиролога здесь.