varjag_2007 (varjag_2007) wrote,
varjag_2007
varjag_2007

Стихи украинских поэтов


«Я біля серця ношу пісні,

В самому серці мого єстества –

Леніна думи ясні,

Леніна мудрі слова.

Слів не дали мені солов’ї,

Сонця в неволі не бачив я.

Партія – очі мої,

Партія – мова моя!

Я Україні несу пісні.

Що у житті мене зігріва?

Леніна думи ясні,

Леніна мудрі слова.

До комунізму стрімкі плаї

Йде Україна – зоря моя.

Партія – серце її,

Ум її – партія!»

      ***

«Ленін — здоров’я мого народу,

 Ленін — майбутнє землі».

      ***

 

«...В ленінському слові, як у світлі,
Я сам себе очистив і відкрив
...»
         *********
І на Схід дивились галичани.
На Москву дивись в надії, Львів...
Як добре, що на світі є Москва,
Моя земля, столиця і надія!
        ***
Я син простого лісоруба,
Гуцула із Карпатських гір.
Мені всміхнулась доля люба
У сяєві Кремлівських зір.
    ***
До комунізму стрімки плаї -
Йде Україна - зоря моя.
Партія - серце її,
Ум її - партія!
     ***
Запроданцям не йме Шевченко віри
Йому чужий їх зрадницький сонет
Нехай не лізуть братовбивці з шкіри
Ніхто ще не зробив з тризуба ліри
Не вийде з ката й холуя поет

         Дмитро Павличко

 

"Дихаю Леніним"

 

Дихає осінь, дихає світ густий,

Машини дихають, по кісточки у листі...

Нам випала доля ленінцям зрости

На сизому вітрі, на сильному хисті.

 

Диха Вітчизна в розльоті брів -

Донор планети з тривожною кров’ю.

Дихає зрілість моя на зорі

Землею крицевою і цукровою.

 

Віра - це праця. Все інше - тля.

Дихаю Леніним до останнього подиху...

Навшпиньках завмерла сива земля

В передчутті вогнеликого подвигу.

                 ***

 «В Москві створено Комітет порятунку Сонця і
Землі: Голова Комітету — Ленін. В складі
Комітету кращі сини всіх віків і народів
...

... Я пам'ятаю, Ленін пильно стежив

За кожним моїм порухом і поглядом,

І він казав, як смертнику, мені:

«У Сонці Правди — ніж. Лети туди.

Врятуй планету — Сонце порятуй.

Народ недосипав, недоїдав.

Ракету ми зробили з хліба й сліз,

Із гордості і доброти людської».

                 ***

У білих,

         У чорних,

                        У жовтих людей

По брязку кайдання мене віднайдете...

Він з Леніним йде по в’язницях планети,

Він – ленінець духом, старий Прометей!

           ***

Славлю гнів твій, буряний таланте,

Крила славлю, підняті в імлі!

Вічну славу б’ють тобі куранти,

Леніним заведені в Кремлі.

           ***

Я вмер тоді за гордим звичаєм

Моїх далеких запорозьких предків,

Віддавши тіло на поталу й муки,

А Леніна собі лишивши в серці.

«Самостийный» конь 
Во златоглавый Киев —
на белом скакуне!
Лишь этим сном живут.
Живут в кромешной сне.
Где ж «самостийный» конь?
Он грезит о войне
в конюшнях авгиевых —
в дальней стороне.
В конюшнях фюрера
Ему пришили хвост.
Фашизм выковал
Кровавый гром копыт.
Куда ни ступит он —
Идут надгробья в рост,
Лото известного
Смертельный страх кипит!
Какие бедствия
Вобрал бездонно он!
Тавра тяжелый смрад,
Измены дрызготня...
Над Трептов-парком
Витязь вознесен,
Что разрубил хребет
Проклятого коня!
 

 

                                Іван Драч

 

 

Пам’ятник Іллічу на площі Революції

 

І знов Його історія сама

Натхненно понад Всесвітом здіймає,

Бо Він краси своєї досить має,

Щоб гребувати гримами всіма.

Над людством, що воює, любить, пише,

Де втіхи й болю досить вже було,

Зійшло навік ясне Його чоло:

Все, що прекрасне, -

                             Не буває пишним!

Його думки навіки світ посіли.

Над прорістю прийдешньосвітних цнот

Він постає

                  Прекрасний, мов народ,

Що геніальність дав Йому і силу.

Так дерево бере з підгрунтя соки,

Так світ живе на сонячному тлі.

...І символом оновлення Землі

До нас іде Він –

                            Світлий та високий.

 

                         Віталій Коротич

 

Ленін

 

Йде між народами Ленін,

Слово гучне промовля,

Кличе удаль, де вогненним

Квітом палає земля.

В душі він вилив робочі

Міць, що зібралась в ньому,

Партії дав свої очі, серце народу всьому.

Він прокладає з проміння

В далеч шляхи золоті.

Ленін з новим поколінням,

Ленін безсмертний в житті.

В душі він вилив робочі

Міць, що зібралась в ньому,

Партії дав свої очі,

Серце народу всьому.

 

                   Іван Хоменко

 

 

... Щоб знали в горах і в долині,

В родині кожній і в хатині

Велике Леніна ім’я!

Ми ним живемо. Нащо ж тоді,

Від злоби чорні чи бліді,

Ті жалюгідні ревізори,

Немов кроти, лишивши нори,

Плюються жовчю?

                                 Їм же бач,

Усе не те – хоч сядь та плач.

Не те у нас зерно в пшениці

І не такі у нас зіниці

У небі світять. І не ті

Шляхи, - занадто вже круті;

Не так плануєм працю й гони,

Не так війну вели важку,

А головне – не б’єм поклони

Американському божку!

Гидотне сім’я!

                             А забули,

Коли гармат гриміли гули,

Коли ми кров лили в бою,

І їх з фашистської сваволі

З-за грат звільняли і до волі

Ладнали в збратану сім’ю?

 

Еге ж, забулося-таки...

Солодкі, мабуть, маслаки,

На псарні в пан-американа,

Блюзнірства чорного омана

Для холуїв отих з руки.

 

А ми за ленінським завітом

В труді, без горя і війни,

Йдемо вперед широким світом.

Своєї партії сини.

Сад шепочеться

           Сталь клекочеться,

                         Сонце встає над полями,

Справа Леніна,

            Слава Леніна

                         Мудрість Леніна – з нами!

Даль видніється,

             Нива спіється,

                         Ніби зоря новорічна.

Справа Леніна,

            Слава Леніна,

                          Мудрість Леніна – вічна!

 

                                   Андрій Малишко   

    Стихи о русском языке                                                     

***
Знову чую російську мовуу,
Мову рідкісної краси...
Прошуміли вікнами знову
непроглядні брянські ліси.

Обступила темні ялини
полохливих берез юрба.
Їх далеко десь мла поглине,
голуба, голуба, голуба...
Опустити скло непротерте,
все, що бачиш, душею обнять,
і задуматись, і завмерти,
і до самої ночі стоять...

На моє непокрите волосся
окадає легка курява.
Крізь важку вечорову просинь
проступає вогнями Москва.
***

Найрідніше моє Підмосков"я,
я сходила твої гаї.
Там спіткала свою любов я,
не таїла від тебе її.

Ти до мене привітно торкалось
молодими руками ялин.
Ти за щастя моє боялось,
хоч не знало ніяких причин.

Ти дивилось на мене тривожно
голубими очима озер...
Ну, то як же у світі можна
відірватись від тебе тепер?

Поїзд виїхав з Підмосков"я -
серцем я відчуваю межу.
Нерозривне з моєю любов"ю,
я тебе бережу, бережу...

Зберігай  же і ти ознаки -
на березах зарубки слід -
щоб було мені де поплакать,
як вернусь через кілька літ.

              Лина Костенко

Но хорошо, что в мире есть Москва, Что не умру от лжи и от тоски я!

Tags: поэзия, украина
Subscribe
promo varjag_2007 september 14, 2015 14:01 71
Buy for 300 tokens
Вы все знаете, что все годы существования моего блога мой заработок не был связан с ЖЖ. Т.е. я не была связана и не имела никаких обязательств материального характера ни перед какими политическими силами и различными группами, кроме дружеских уз и благодарности знакомым и незнакомым френдам,…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 19 comments