varjag_2007 (varjag_2007) wrote,
varjag_2007
varjag_2007

Альтернативная история УНР: свальный грех как залог процветания украинской идеи

Как известно, в истории не бывает сослагательного наклонения.  Но многих интересует, а что было бы, если…

 

Одну такую альтернативную историю Украины я обнаружила в дневнике юной (или не очень) укропатриотки  sasha_shlo  в украиноязычном сегменте Интернета.  Как известно, Центральная рада героически вернулась в Киев на немецких штыках в начале марта 1918 года. Но нацарствоваться всласть им не пришлось. В силу их патологического неумения ни договариваться друг с другом, ни с оккупационными немецкими властями в результате поддержанного немцами заговора к власти на Украине пришел гетман Скоропадский. Он был при власти не намного дольше. Больно уж крестьянам не понравилось, как гетманские солдаты порют их шомполами, выколачивая для немцев продовольствие. И гетману, переодевшемуся в немецкое платье и замотавшему голову бинтами, пришлось укатывать на немецкое довольствие в Берлин под напором войск Петлюры под красными большевицкими стягами. Петлюру, как известно, измученное погромами и прочими прелестями население, выгнало вообще через 6 недель.

 

Как всегда помехой для образования (как в восточной Европе) на карте мира нового этногосударства оказались мелкие амбиции, свары, обиды и интриги отдельно взятых украинских сегодняшних памятников. И вот аффтару (и героине) поста пришло в голову, ЧТО могло бы изменить ход истории:

- Чому вони не могли домовитися? Їх же ж тiльки троє було: Петлюра, Винниченко, Скоропадський... І хоч i рiзнi вони були, але ж Україна в них одна на всiх....
 Звiсно ж! Їм бракувало сексу! Саме вiдсутнiсть задоволення спонукала їх до агресiї, до сперечань. Тому й повстала Директорiя проти Гетьмана...
От якби була бiля них дiвчина-патрiотка, вiддана українськiй справi... Якби була вона готова до самопожертви... Може й не довелося б тодi Денiкiну та Ленiну битися помiж собою за Україну - бо жоден з них i носа б до нас не сунув!


В этой альтернативной истории героиная попадает к профессору Киево-Могилянской академии, который на машине времени отправляет ее в прошлое, и...

Усi троє схилилися над Марiйкою. Та вiдкрила очi.
- Вiзьмiть мене... - простогнала вона.
- Що? - не зрозумiли чоловiки.
- Займiться зi мною коханням... - тихо пояснила Марійка. - Утрьох... одночасно...
Скоропадський, Винниченко та Петлюра подивилися один на одного. Всi троє почервонiли.
- Інакше... я... помру... - i Марійка знов заплющила очi.
- Що будемо робити? - нерiшуче спитали гетьмана Петлюра з Винниченком. Тепер вони визнавали його за старшого.
Скоропадський задумався.
- Треба рятувати людину, - сказав вiн.
Чоловiки взялися до роботи.

Борода та вуса Винниченка лоскотали Марiйчине обличчя. Він цілував її м'якими гарячими губами. Палаючий язик письменника увірвався до її рота. Трохи зашвидко, але ухилитися було неможливо. І вона віддалася його волі, віддалася цьому вторгненню.

Тим часом руки Петлюри лягли на її груди. Отаман нещадно м'яв Марiйку. Пальці жадібно стискали її напружені соски.

З делікатністю офіцера, Скоропадський повільно задер її спідницю і опустив трусики донизу. Він ніжно провів долонями по її сідницях, насолоджуючись їхньою пружністю і красою. "Ах!" - сказав гетьман - "Какоє ето счастіє любоваться вамі!" Потім схаменувся і повторив це українською.

М'який Винниченко, різкий Петлюра і вмілий Скоропадський торкалися неї утрьох, водночас. Вони робили що хотіли. Жоден куточок її тіла не сховався від чоловічих рук. Винниченко допоміг Петлюрі стягнути з Марiйки блузку та розстебнути ліфчик. Скоропадський зняв з неї спідницю. Тепер вона стояла перед ними голою.

Чоловіки й не думали зупинятися. Їхні жадібні губи та язики ковзали тілом дівчини. Невміло, зашвидко, але... так було треба. "Це не мені треба, - думала Марійка. - Це - для України!" І вона забула про власні бажання. Головне тепер - це вони, оці троє, від яких залежить наше майбутня!

Трохи нахилившись уперед, вона цілувала Винниченка - усюди. Вона стискала ротом чоловічі соски, лизала його шию і вуха, цілувала живіт... Потім її губи знайшли його гарячий жезл. Потім вона втратила почуття часу та простору. Марійка відчула, як чийся напружений прутень вперся поміж її сідницями. Інший тикався десь знизу, ніби розшукуючи вхід до її піхви. І вона допомогла йому рукою. Той різко врізався у Марiйчине тіло, і та зрозуміла, що прутень належав Петлюрі. Вона продовжувала пестити ротом прутень Винниченка. Той тихо стогнав і вдячно гладив дівчину по голові. Там часом орган Скоропадського почав повільно входити до неї ззаду. Гетьман не поспішав. Він рухався міліметр за міліметром. Але й не зупинявся. Очі заволокло туманом. У голові шуміло. Тільки б витримати! Не втратити тяму. Ти! Мусиш! Триматися! Швидше б... вони... кінчили...

І вони ніби почули її думки. Не увійшовши й на половину, прутень гетьмана забився у конвульсіях. Петлюра востаннє різко всадив свій жезл у глибину її тіла. Той раптом обм'як і швидко висковзнув геть. Залишався Винниченко. Марiйка безсило впала на диван і поманила письменника рукою. Неслухняними руками вона спробувала взяла його за сідниці і спробувала притягнути до свого обличчя. Але він зупинив її. Письменник взяв руками дівочі груди і поклав поміж ними свій прутень. Марійка відчула, як він єлозить по ній. Туди-сюди... Це нагадувало масаж. Вона заплющила очі і удавано застогнала. Письменник прискорив темп. Гаряча сперма полилася на Марiйчини груди. Сперми було багато. Вона стікала на шию, на підборіддя...

Письменник засмутився і встав.

- Дякую вам... трьом... - втомлено сказала Марiйка.
- Це було... чудово, - збрехала вона і зробила вигляд, що засинає.

Скоропадський накрив її своєю шинеллю.

Троє чоловіків подивилися один на одного. Вони не знали, що сказати. Зрозуміло було одне - ніколи вже не зможуть вони бути ворогами.

Утомленная и не совсем удовлетворенная физически, но гордая после исполнения патриотического долга морально героиня отдохнула ... домой, в день сегодняшний, а ТАМ:

Вона не впізнавала рідного міста. Усюди стояли хмарочоси з терасами та іонічними колонами.
На одному багатометровими неоновими літерами було написано: "Товариство Просвіта". На сусідньому - "Українська народня читальня (Бібліотека)". На третьому - "Музей української нацiональної історії". На четвертому -
"НАЦІОНАЛЬНА ОСВІТНЯ АКАДЕМІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНІЧНОЇ КУЛЬТУРИ
(та культур етнiчних меншин)".
На п'ятому - "Всеукраїнський Театр "Народнiй Поступ". Сьогоднi у програмi: Оперно-еротична мiстерiя "Козак Голота"."

А на найвищому: "Українська Народня Держава. Мiнiстерство Культури".

Марійка вийшла на Майдан Четвертого Унiверсалу що бiля Хрещатика. Посерединi, помiж величезними фонтанами стояв пам'ятник.
Вона впiзнала статуї. Скоропадський, Винниченко та Петлюра стояли поруч, поклавши один одному руки на плечi. А поперед ними, зроблена з бiлого мармуру, стояла вона, Марійка.
"Батьки Української Народньої Держави та алегорична постать Дiвчини-Волi, богинi Нацiональної Єдностi" - прочитала вона на постаментi.

 

Tags: постмодерн, украина
Subscribe
promo varjag_2007 september 14, 2015 14:01 71
Buy for 300 tokens
Вы все знаете, что все годы существования моего блога мой заработок не был связан с ЖЖ. Т.е. я не была связана и не имела никаких обязательств материального характера ни перед какими политическими силами и различными группами, кроме дружеских уз и благодарности знакомым и незнакомым френдам,…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 27 comments